Кирило рубцов: “треба цінувати тих людей, які поруч»

18

– я корінний москвич, у мене є старший брат і сестра. Брат глухонімий, тому я в дитинстві освоїв мову жестів. Причому, спочатку ми спілкувалися на своєму придуманому мовою, без звичних символів, і до сих пір саме на ньому прекрасно розуміємо один одного. Адже це свого роду театр, може, звідси у мене і з’явилася мрія стати актором. Влаштовували вдома драматичні та лялькові вистави. І якось вийшли з-за завіси, а в кімнаті жодної людини, всі гості перейшли в вітальню — за стіл. Моторошно засмутилися, до сліз … Це було перше дитяче розчарування.

Ще коли навчався в школі, то вже перший запис у трудовій з’явилася-листоноша. Пізніше працював у музеї ім. Пушкіна оператором збиральних машин-мив підлоги серед прекрасних полотен і скульптур. Після школи пішов у гітіс, але мене не прийняли. Мама працювала лікарем і запропонувала піти в медучилище, щоб не бовтатися рік. Легко провчився 4 роки, закінчив його з червоним дипломом і вступив до 1-й медичний інститут.

А через рік зрозумів, що потрібна перерва. Був важкий період, від нас пішов батько, буквально їсти було нічого. Ходили до овочевого магазину і збирали викинуті картоплю, цибулю… Мамині знайомі допомогли мені влаштуватися в інститут федорова у відділення реконструктивної хірургії-два роки був асистентом на операціях. Але тяга до мистецтва не згасала. В черговий раз простоявши 8 годин в операційній з піднятими вгору руками, вирішив, що більше не хочу. У 27 років вступив до щукінське училище, здійснив мрію. Я довго до неї йшов. Страх-найвірніший наш союзник.

…багато років прослужив в театрі вахтангова і в жовтні минулого року пішов. Все було в режимі очікування чогось великого, але нічого не приходило. А виходити на сцену і обманювати глядача, граючи те, що мені вже нецікаво, не хочеться. Я, взагалі, не можу бути структурною одиницею колективу. Мені подобається створювати та керувати. Саме тому створив десять років тому свій театр «с.а. Д.», правда, ми зараз в пандемію не отримали дозволу грати — не працюємо рік. Ще зараз розвиваю бізнес-дизайн одягу, його вже знають і у нас, і в америці, європі.

Коли пішли ролі в кіно, гроші здавалися не так важливі, головне було, щоб взяли мене в проект, а тепер думаєш про якість проекту. Є фільми, в які пішов би і без гонорару. Наприклад, знімали “птицю” з ванею охлобистіним, там був чудовий сценарій і акторський склад. Сказав, що не потрібно ніяких грошей — хочу зніматися з вами.

Я мало буваю серед людей, в метро не їжджу, весь час на автомобілі. Приїжджаю додому пізно після вистави або зйомок, не сил і бажання десь тусуватися. Мене впізнають, хоча дивуюся, як. Ходжу в масці. А мені відповідають:»по голосу”.

Зараз у мене сім’я, я не афішую це. Адже впізнаваність і популярність — великий тягар, і я не хочу, щоб воно стосувалося моїх близьких. Це почуття звідкись виникло до дружини, є духовне єднання, життєвий інтерес… Раніше подобалося, бути вільним, а з віком прийшло інше розуміння-не хочеться нічого зайвого, є прагнення зберегти свої відносини. Дбайливіше починаєш до всього ставитися. Треба цінувати тих людей, які поруч.

Раніше дуже хотів дітей, але якось не виходило. А сьогодні зрозумів, якщо щось не дається-значить не треба гвалтувати природу. У кожного своя доля. Побудував невеликий будинок в підмосков’ї, сам підключався до будівництва. Руками можу все, і якщо захочу, то все прекрасно зроблю.

Доводиться підтримувати себе у формі, граю в табакерці у виставі «кінастон», виходжу на сцену, прикрившись одним рушником — необхідно добре виглядати, та й не тільки для сцени, а просто для себе. Раніше ходив в тренажерний зал, зараз-на кроссфіт, допомагає скинути зайву вагу.

Народився: 26 листопада 1975 року в москві.

Освіта: закінчив театральне училище імені бориса щукіна в 2008 році.

Кар’єра: зіграв більше 50 ролей у фільмах і серіалах: «лекції для домогосподарок», «катерина», «шеф», «наше щасливе завтра», «стратити не можна, помилувати», «реалізація», «маркус» та інші.